Мотив та мета злочину - OXFORDST.RU

Мотив та мета злочину

§ 6. Мотив та мета злочину

§ 6. Мотив та мета злочину

1. Вина, будучи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, не вичерпує її змісту. Важливу роль у характеристиці суб’єктивної сторони відіграють також мотив та мета злочину. Мотивце внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Метаце уявлення про бажаний результат, якого прагне досягти особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив та мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак коли йдеться про мотив та мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю.

Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про його суспільно небезпечний наслідок, про ту шкоду, що, як усвідомлює винний, настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною.

Мотив дає змогу визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета — заради чого, до якого результату спрямована її суспільно небезпечна діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотив і мету злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки у злочинах, що вчиняються з прямим умислом, оскільки вона є свідченням бажання певного наслідку. По-друге, суб’єктивна сторона містить не всі мотиви та мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або на ступінь суспільної небезпечності особи винного.

2. Мотив та мета є самостійними психологічними ознаками суб’єктивної сторони, але вони взаємозалежні, взаємопов’язані і тільки у своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив та корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.

Мотиви можуть мати різний характер: низькі (наприклад, користь, помста, хуліганський); такі, що не мають низького характеру (наприклад, жалість, співчуття, прагнення допомогти іншій людині та ін.). Мета також може бути різною, наприклад, мета незаконного збагачення, мета приховати інший злочин, мета насильницької зміни конституційного ладу, мета збуту підроблених цінних паперів тощо.

3. На відміну від вини мотив та мета у структурі суб’єктивної сторони є факультативними ознаками, тобто такими, які в характеристиці суб’єктивної сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль. Залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів мотив та мета можуть виконувати роль обов’язкових, кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих), привілейованих ознак або ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

Обов’язковими ознаками мотив та мета виступають у тих випадках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або прямо вказує на них, або вони однозначно випливають із характеру діяння. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо зазначені корисливі мотиви або інші особисті інтереси як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем. У ст. 185 КК прямо не названі корисливий мотив та корислива мета, але саме діяння — крадіжка, визначена законом як таємне викрадення чужого майна, внутрішньо вимагає їх як обов’язкових.

Якщо законодавець передбачає конкретні мотив чи мету як обов’язкові ознаки складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей склад злочину. Наприклад, якщо при вчиненні певних дій відсутній хуліганський мотив, то склад хуліганства, передбачений у ст. 296 КК, виключається. Не може бути шахрайства (ст. 190 КК) без корисливих мотиву та мети.

Оскільки певні мотиви та мета впливають на ступінь тяжкості злочину, законодавець може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки, тобто такі, що підвищують (збільшують) суспільну небезпечність певного складу. Наприклад, простий склад умисного вбивства, передбачений у ч. 1 ст. 115 КК, являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині незалежно від мотивів та мети. Однак якщо це вбивство вчиняється з корисливих чи хуліганських мотивів чи з помсти за виконання потерпілим свого службового або громадського обов’язку, то воно визнається більш тяжким (кваліфікованим) — передбаченим у відповідних пунктах ч. 2 ст. 115 КК. Особливо кваліфікуючими ознаками є, наприклад, мета продажу незаконно вилученої крові у складі насильницького донорства (ч. 3 ст. 144 КК).

Разом з тим певні мотиви та мета можуть зменшувати суспільну небезпечність, тяжкість конкретних злочинів, тому законодавець вказує їх у деяких складах злочинів як привілейовані, тобто такі, що визначають злочин менш тяжким (привілейованим). До таких злочинів належать, наприклад, убивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), бо його мотивом є захист від суспільно небезпечного посягання.

Якщо в статтях Особливої частини КК не зазначені мотиви та мета ні як обов’язкові, ні як кваліфікуючі або привілейовані ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають, але можуть впливати на призначення покарання: як пом’якшуючі або як обтяжуючі його. Так, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК мотиви, що не мають низького характеру, можуть ураховуватися судом як такі, що пом’якшують покарання, наприклад, неправильно зрозумілі інтереси служби, жалість, захист від суспільно небезпечного посягання, тоді як вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату згідно з п. 3 ч. 1 ст. 67 КК є обставиною, що обтяжує покарання.

Читайте также

§ 8. Мотив и цель преступления. Эмоции

§ 8. Мотив и цель преступления. Эмоции Мотив и цель преступления являются факультативными признаками субъективной стороны преступления. Они становятся обязательными и поэтому учитываются при квалификации преступлений только в случаях, указанных в законе, т. е. в

§ 7. Мотив и цель преступления

§ 7. Мотив и цель преступления В юридической литературе много внимания уделялось вопросу о мотивах и целях преступления: их понятию, связи с виной и ее отдельными формами, классификации, юридическому значению и некоторым иным аспектам. Однако большинство ученых вольно

43. Поняття, мета та об’єкти пред’явлення для впізнання

43. Поняття, мета та об’єкти пред’явлення для впізнання Пред’явлення для впізнання — слідча дія, що полягає в пред’явленні свідкові чи іншій особі об’єктів, які вони спостерігали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності.Об’єктами впізнання

50. Поняття, мета та предмет допиту

50. Поняття, мета та предмет допиту Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, спрямований на отримання інформації про відомі

§ 1. Адміністративно-правова організація й мета державного управління

§ 1. Адміністративно-правова організація й мета державного управління Управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреб суспільства як самодостатньої системи й здійснюється у відповідних державних чи недержавних формах шляхом організаторської

§ 2. Мета покарання

§ 2. Мета покарання 1. Проблема мети покарання цікавила багатьох учених-юристів і філософів, що працювали в галузі кримінального права, протягом всієї історії його розвитку. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не дали однозначного тлумачення цієї складної

§ 3. Предмет злочину

§ 3. Предмет злочину Предметом злочину є речі, певні цінності матеріального світу, діючи на які особа посягає на блага, що належать суб’єктам суспільних відносин.Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому,

Розділ XVI ПОНЯТТЯ ТА МЕТА ПОКАРАННЯ

Розділ XVI ПОНЯТТЯ ТА МЕТА ПОКАРАННЯ § 1. Поняття та ознаки кримінального покарання Закон оголошує поведінку людини злочинною, якщо вона є настільки руйнівною, що потребує втручання держави. Злочин породжує кримінальну відповідальність. Конкретною формою реалізації

§ 2. Мета покарання

§ 2. Мета покарання Мета покарання — це той кінцевий наслідок, до якого прагне держава, щодо ресоціалізації засудженого та запобігання вчиненню злочинів.Закон (ч. 2 ст. 50 КК) за мету покарання визнає: 1) кару за вчинений злочин; 2) виправлення засуджених; 3) запобігання

§ 1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

§ 1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру Кримінальний закон чітко поділяє, з одного боку, — покарання того, хто вчинив злочин у стані осудності, а з другого — лікування того, хто вчинив заборонене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння у

28. Факультативные признаки субъективной стороны преступления: мотив и цель

28. Факультативные признаки субъективной стороны преступления: мотив и цель Мотив преступления – это обусловленное определенными потребностями и интересами внутреннее побуждение, вызывающее у лица решимость совершить преступление. Мотив – побуждение осознанное,

Мотив та мета злочину

Главная > Реферат >Государство и право

«Мотив та мета злочину»

ВСТУП


Мотив злочину :


а) поняття мотиву;


б) види мотивів злочину;


в) структура формування мотиву;


Мета злочину :

а) поняття мети;

3. Доказування мотиву та мети злочину;

ВИСНОВК


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Вступ

Суб’єктивна сторона злочину являє собою психоло­гічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об’єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв’язана з іншими елементами складу злочину, оскіль­ки в психіці суб’єкта знаходять відображення усі об’єктивні якості злочинного діяння.

В юридичній літературі суб’єктивна сторона зло­чину визначається як внутрішня сторона злочину, тоб­то психічна діяльність особи, що відображує ставлен­ня її свідомості й волі до суспільно небезпечного діян­ня, котре нею вчиняється, і до його наслідків 1 .

Читайте также  Наследование групп крови резус

Іноді її визначають дещо інакше, а саме як внутрі­шню сторону злочинного діяння; ті внутрішні проце­си, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння 2 .

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов’язується з психічним ставленням суб’єкта, яке розглядається та враховуєть­ся лише відносно суспільно небезпечного діяння і його наслідків і повинно характеризуватись конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб’єктивну сторону зло­чину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емо­ційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб’єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина — основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета — це факу­льтативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однознач­но випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб’єктивної сто­рони. Так відповідно до ст. ст. 116, 123 КК такий емо­ційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб’єктивної сторони.

Ознаки, які утворюють суб’єктивну сторону, в реа­льній дійсності являють собою єдине ціле, але в методичних цілях буде доцільно розглянути їх само­стійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і сутність, а також визначити їх роль і значення для кри­мінальної відповідальності та покарання винного.

Встановлення суб’єктивної сторони — це заверша­льний стан процесу констатації складу злочину. Гли­боке вивчення суб’єктивної сторони складу злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспо­зиції кримінально-правової норми і в об’єктивному та всебічному аналізі умов і обставин злочинного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характери­зують суб’єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

Мотив і мета — це факу­льтативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочи­ну. Вони не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний, стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, але й точно визначити форму вини і ступінь суспільної не­безпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.

Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить, із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв’язок. Як тільки з’являється мотив вчинення злочину, то зразу ж виникає і відповідна мета. Наприклад, наявність корисливого мотиву при вчиненні крадіжки передбачає і наяв­ність мети збагачення за рахунок чужого майна.

а) поняття мотиву

Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов’язаний з певними спонуканнями, які викликали у, особи рішучість вчинити злочин. Мотив — це не прос­то спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обу­мовлене бажанням досягнути певної мети.

Отже, мотив злочину можна визначити як усвідо­млене спонукання особи, яке викликало у неї рішу­чість вчинення злочину. 3

Мотив є спонукальною причиною поведінки людини. Чинником самого мотиву є потреби людини, її емоції, почуття тощо.

Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов’язко­вою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону. У деяких випадках мотив злочину випливає із самого змісту диспозиції кримінального закону, і в цьому випадку він має важливе значення при встановленні складу злочину та форми вини. Наприклад, такі злочини, як розкрадання майна, одержання хабара, вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і не зазначені у відповідних статтях Кримінального кодексу. Неретельність у встановленні мотиву злочину нерідко при­зводить до помилкової його кваліфікації.

Мотив злочину значною мірою характеризує не лише особу злочинця, але і ступінь суспільної небезпечності вчи­неного ним діяння. 4

Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину.

Мотиви — це усвідомлені потреби людини (в їжі, одязі, житлі, спілкуванні, пізнані, дозвіллі) як дійсні, так і уявні, понукають її до дії.

Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної поведінки взагалі. Значення мотиву в якості ознаки складу злочину в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчинку, то не можна сказати, що трапилось — злочин чи подвиг.

Мотив це двигун злочину, його внутрішня сила. Мотив має значення для характеристики і оцінки як навмисних, так і необережних злочинів. Наприклад, перевищення водієм швидкості руху транспортного засобу за мотивом виконати більший обсяг роботи й більшу отримати платню, має зовсім іншу суспільно громадську оцінку (а значить, заслуговує меншого покарання), ніж. перевищення швидкості руху водієм автотранспортного засобу з мотиву пустощів чи хуліганства при настанні внаслідок цього одних і тих же наслідків, наприклад, смерті потерпілого, чи заподіяння тому тілесних ушкоджень. 5

У тих випадках, коли мотив злочину є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі кри­мінального закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але враховується судом при призначенні покарання. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що «оскільки корисливий мотив є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складів злочинів, передбачених стат­тями 185—189 КК, посилання у вироку на цю обставину як на обтяжуючу відповідальність не допускається. Не можна також враховувати як обтяжуючі ті обставини, які враховані в якості кваліфікуючих ознак при кваліфікації дій винної особи». 6

Кримінально-правове значення мотиву злочину може бути різним.

При конструкції окремих складів злочинів мотив передбачається як обов’язкова ознака складу злочину. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо вказані корисливі мотиви та інші особисті інтереси як ознака суб’єктивної сторони складу зловживання владою чи службовим становищем. В окремих складах саме сус­пільно небезпечне діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути і не вказаним. Наприклад, усі види викра­дення чужого майна передбачають наявність корисли­вого мотиву.

Закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (п. п. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК).

Мотив як ознака суб’єктивної сторони складу злочину має для різних злочинів різне значення. В одних злочинах мотив називається в диспозиції норми, а в інших злочинах мотив не називається, але його легко зв’язати із сутності цих злочинів, наприклад, в статтях про відповідальність за викрадання чужого майна не вказані мотиви їх вчинення, але зрозуміло, що викрадання вчинюється лише з корисливих мотивів, без яких немає викрадання.

Якщо мотив злочину не вказаний у конкретній нормі закону або не випливає безпосередньо з її змісту, тоді він не має значення для кваліфікації злочину, але може враховуватися судом при призначенні покарання.

б) види мотивів злочину

Як вважає професор Матишевський П.С. мотив може бути благородним — вираже­ним у формі любові, совісності, жалю, співпереживання, доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо. Мотиви можуть бути і неблагородні : ненависть і помста, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жорстокість тощо. Мотиви злочину — це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.

Також певні мотиви, які викликають, в окремих осіб рішучість вчинити злочин виділяє і Кондратьєв Я.Ю.: корис­ливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.

А на думку Коржанського М.Й. найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:

2) помста, жадоба помсти;

4) кар’єризм чиновників;

Також він зазначає, що Кримінальним законом мотиви поділяються на:

1) ганебні — корисливість, помста, хуліганство;

2) до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби .

Необхідно зазначити, Коржанський М.Й. на відміну від Бажанова М.Й. та Кондратьєва Я.Ю. не вважає мотивами злочину підступність, хитрість, ревнощі тощо. Підступність та хитрість не мотиви, а спосіб дії, вони не відповідають на питання: чому особа вчинює саме такий вчинок, саме ці дії; вони відповідають на питання: як особа діє, а не чому. Ревнощі теж не мотив, а почуття. Не всякий ревнивець вбиває того, кого ревнує. А якщо вбиває, то з мотиву помсти за незадоволення почуття. 7

А Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А. також мають свою думку щодо цього питання: мотиви розрізняються на такі, які розуміються , і такі, що реально діють . Перші характеризу­ються тим, що вони лише пояснюють, чому людина діє так, а не інакше. Інші — виконують роль спонукальних сил, що штовхають людину на вчинення конкретної дії. Чіткої межі між мотивами, що розуміються, і мотивами, які реально ді­ють, не існує і можна припустити, що йдеться про одне й те ж саме психічне явище, про його різні аспекти та стадії фор­мування і розвитку.

Мотиви також діляться на раціональні (застосовані на по­требах) і емоційні. Є й інші градації мотивів. 8

Мотиви «можуть бути: органічні, матеріальні, соціальні, духовні (психічні). 9

§ 6. Мотив і мета злочину

Вина, будучи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, не

вичерпує її змісту. Важливу роль у характеристиці суб’єктивної сторони грають

також мотив і мета злочину.

Читайте также  Курение и алкоголь при занятиях спортом

?Мотив — це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його

зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.

Мета — це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає

свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби,

інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст

визначається антисоціальною спрямованістю.

Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про його

суспільна небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка зазнаки для винного настане

для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього

бажаною. З огляду на це мотив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, а

мета — заради чого, до якого результату спрямована її суспільне небезпечна

діяльність] Звідси очевидно, що, по-перше, про мотиви і мету злочину можна

говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки

в злочинах, вчинюваних з прямим умислом, тому що вона є свідченням бажання

певного наслідку. По-друге, суб’єктивна сторона містить у собі не всі мотиви і

мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну

спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або ступінь суспільної

небезпечності особи винного.

2. Мотив і мета є самостійними психологічними ознаками суб’єктивної сторони, але

вони взаємозалежні, взаємопов’язані між собою і лише у своїй єдності можуть дати

повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив і

корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.

Мотиви можуть носити різний характер: низькі (наприклад, користь, помста,

хуліганський); такі, що не мають низького характеру (наприклад, жалість,

співчуття, прагнення допомогти іншій людині та ін.).

різною, наприклад, мета незаконного збагачення, мета приховати інший злочин,

мета насильницької зміни конституційного ладу, мета збуту підроблених цінних

3. На відміну від вини мотив і мета в структурі суб’єктивної сторони є

факультативними ознаками, тобто такими, які в характеристиці суб’єктивної

сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль. Залежно від законодавчого

опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів мотив і мета можуть виконувати

роль: 1) обов’язкових, 2) кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак або 3)

ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

Обоє ‘язковими ознаками мотив і мета виступають у тих випадках, коли

законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або прямо вказує на них, або

вони однозначно випливають із характеру діяння. Так, у диспозиції ст. 364 КК

прямо зазначені корисливі мотиви або інші особисті інтереси як обов’язкові

сторони зловживання владою або службовим становищем. У ст. 185 КК закон прямо не

називає корисливий мотив і корисливу мету, але саме діяння — крадіжка, визначена

як таємне викрадення чужого майна, внутрішньо вимагає їх як обов’язкові.

Якщо законодавець передбачає конкретний мотив або мету як обов’язкову ознаку

складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей злочин.

Так, якщо при здійсненні певних дій відсутній хуліганський мотив, то склад

хуліганства, передбачений у ст. 296 КК, відсутній. Не може бути шахрайства (ст.

190) без корисливих мотиву і мети.

Оскільки певні мотиви і мета впливають на ступінь тяжкості злочину, законодавець

може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі

ознаки, тобто такі, що підвищують (збільшують) суспільну небезпечність певного

складу. Так, простий склад умисного вбивства, передбачений у ч. 1 ст. 115 КК,

являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині незалежно від

мотивів або з помсти за виконання потерпілим свого службового або громадського

обов’язку, то воно визнається більш тяжким (кваліфікованим), передбаченим у

відповідних пунктах ч. 2 ст. 115 КК.

Особливо кваліфікованими складами, наприклад, є насильницьке донорство за

наявності мети продажу незаконно вилученої крові (ч.З ст.144); погроза або

насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський

обов’язок, з метою помсти за їх службову чи громадську діяльність (ч.З ст.350).

Разом з тим певні мотиви і мета можуть зменшувати суспільну небезпечність,

тяжкість конкретних складів злочинів, тому законодавець відносить їх до так

званих привілейованих, тобто з пом’якшуючими обставинами. Наприклад, вбивство

при перевищенні меж необхідної оборони (ст.118 КК) належить до вбивств при

пом’якшуючих обставинах, тому що його мотивом є захист від суспільне

Якщо в статтях Особливої частини КК не зазначені мотиви і мета ні як

обов’язкові, ні як кваліфікуючі ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають і

можуть впливати лише на призначення покарання: як пом ‘якшуючі або як обтяжуючі

його. Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК мотиви, що не носять низького характеру,

можуть враховуватися судом як такі, що пом’якшують покарання, наприклад,

неправильно зрозумілі інтереси служби, жалість, захист від суспільне небез-

печного посягання, тоді як вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи

релігійної ворожнечі або розбрату відповідно до п. З ч. 1 ст. 67 є обставиною,

§ 6. Мотив і мета злочину. Емоційний стан

Як уже зазначалося, мотив і мета — це факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину. Вони не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, а й точно визначити форму вини і ступінь суспільної небезпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.

Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі й злочинна, виходить із визначених мотивів і спрямовується на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв’язок. Як тільки з’являється мотив вчинення злочину, зразу ж виникає і відповідна мета. Наприклад, наявність корисливого мотиву при вчиненні крадіжки передбачає і наявність мети збагачення за рахунок чужого майна.

Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов’язаний з певними спонуканнями, які викликали у особи рішучість вчинити злочин. Мотив — це не просто спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обумовлене бажанням досягнути певної мети.

Отже, мотив злочину можна визначити як усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину.

Мотиви, які викликають в окремих осіб рішучість вчинити злочин, можуть бути різними: корисливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.

Кримінальне право. Загальна частина

Кримінально-правове значення мотиву злочину може бути різним.

При конструюванні окремих складів злочинів мотив передбачається як обов’язкова ознака складу злочину. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо вказані корисливі мотиви та інші особисті інтереси як ознака суб’єктивної сторони складу зловживання владою чи службовим становищем. В окремих складах саме суспільно небезпечне діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути і не вказаним. Наприклад, усі види викрадення чужого майна передбачають наявність корисливого мотиву.

Закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (пункти 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК).

Якщо мотив злочину не вказаний у конкретній нормі закону або не випливає безпосередньо з її змісту, тоді він не має значення для кваліфікації злочину, але може враховуватися судом при призначенні покарання.

Мета — це уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

На відміну від мотиву, мета характеризує безпосередній злочинний результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи злочин. Наприклад, метою диверсії (ст. 113 КК) є ослаблення держави.

Відмінність між метою та мотивом полягає у тому, що вони по-різному характеризують вольовий процес. Мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка чинить злочин, мета ж злочину визначає спрямованість дій, результат, до якого прагне особа.

Мета в ряді випадків вказується у законі як необхідна ознака суб’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, метою виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей (ст. 199 КК) є мета їх збуту.

Поряд з мотивом і метою, у ряді випадків враховується й емоційний стан особи, яка вчинила злочин. Проте, не всі емоції (почуття, хвилювання) можуть мати кримінально-правове значення. До суб’єктивної сторони складу злочину входять лише ті емоції (хвилювання), які впливають на характер суспільної небезпеки цього діяння. Це, зокрема, стан сильного душевного хвилювання, викликаний неправомірною поведінкою потерпілого, так званий стан фізіологічного афекту.

Афект — це сильне душевне хвилювання, під час якого вчинюється злочин. Стан афекту обмежує контроль особи за своєю

Глава X. Суб’єктивна сторона складу злочину

поведінкою, але не виключає його повністю. Оскільки особа в стані афекту здатна усвідомлювати свої дії і керувати ними, вона несе відповідальність за ці дії.

Закон, визначаючи деякі дії, вчинені у стані афекту, злочинами, визнає їх як такі, що вчинені при пом’якшуючих обставинах. Зокрема, це стосується умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), а також умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК).

Крім того, відповідно до п. 7 ст. 66 КК, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, визнається обставиною, яка пом’якшує покарання.

Мотив та мета злочину (стр. 1 из 3)

«Мотив та мета злочину»

План :

ВСТУП

1. Мотив злочину :

а) поняття мотиву;

б) види мотивів злочину;

в) структура формування мотиву;

2. Мета злочину :
а) поняття мети;
3. Доказування мотиву та мети злочину;

ВИСНОВК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Суб’єктивна сторона злочину являє собою психоло­гічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об’єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв’язана з іншими елементами складу злочину, оскіль­ки в психіці суб’єкта знаходять відображення усі об’єктивні якості злочинного діяння.

Читайте также  Агрессия как социально-психологический феномен

В юридичній літературі суб’єктивна сторона зло­чину визначається як внутрішня сторона злочину, тоб­то психічна діяльність особи, що відображує ставлен­ня її свідомості й волі до суспільно небезпечного діян­ня, котре нею вчиняється, і до його наслідків[1].

Іноді її визначають дещо інакше, а саме як внутрі­шню сторону злочинного діяння; ті внутрішні проце­си, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння[2].

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов’язується з психічним ставленням суб’єкта, яке розглядається та враховуєть­ся лише відносно суспільно небезпечного діяння і його наслідків і повинно характеризуватись конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб’єктивну сторону зло­чину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емо­ційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб’єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина — основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета — це факу­льтативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однознач­но випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб’єктивної сто­рони. Так відповідно до ст. ст. 116, 123 КК такий емо­ційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб’єктивної сторони.

Ознаки, які утворюють суб’єктивну сторону, в реа­льній дійсності являють собою єдине ціле, але в методичних цілях буде доцільно розглянути їх само­стійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і сутність, а також визначити їх роль і значення для кри­мінальної відповідальності та покарання винного.

Встановлення суб’єктивної сторони — це заверша­льний стан процесу констатації складу злочину. Гли­боке вивчення суб’єктивної сторони складу злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспо­зиції кримінально-правової норми і в об’єктивному та всебічному аналізі умов і обставин злочинного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характери­зують суб’єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

Мотив і мета — це факу­льтативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочи­ну. Вони не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний, стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, але й точно визначити форму вини і ступінь суспільної не­безпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.

Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить, із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв’язок. Як тільки з’являється мотив вчинення злочину, то зразу ж виникає і відповідна мета. Наприклад, наявність корисливого мотиву при вчиненні крадіжки передбачає і наяв­ність мети збагачення за рахунок чужого майна.

1. Мотив злочину

а) поняття мотиву

Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов’язаний з певними спонуканнями, які викликали у, особи рішучість вчинити злочин. Мотив — це не прос­то спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обу­мовлене бажанням досягнути певної мети.

Отже, мотив злочину можна визначити як усвідо­млене спонукання особи, яке викликало у неї рішу­чість вчинення злочину.[3]

Мотив є спонукальною причиною поведінки людини. Чинником самого мотиву є потреби людини, її емоції, почуття тощо.

Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов’язко­вою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону. У деяких випадках мотив злочину випливає із самого змісту диспозиції кримінального закону, і в цьому випадку він має важливе значення при встановленні складу злочину та форми вини. Наприклад, такі злочини, як розкрадання майна, одержання хабара, вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і не зазначені у відповідних статтях Кримінального кодексу. Неретельність у встановленні мотиву злочину нерідко при­зводить до помилкової його кваліфікації.

Мотив злочину значною мірою характеризує не лише особу злочинця, але і ступінь суспільної небезпечності вчи­неного ним діяння.[4]

Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину.

Мотиви — це усвідомлені потреби людини (в їжі, одязі, житлі, спілкуванні, пізнані, дозвіллі) як дійсні, так і уявні, понукають її до дії.

Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної поведінки взагалі. Значення мотиву в якості ознаки складу злочину в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчинку, то не можна сказати, що трапилось — злочин чи подвиг.

Мотив це двигун злочину, його внутрішня сила. Мотив має значення для характеристики і оцінки як навмисних, так і необережних злочинів. Наприклад, перевищення водієм швидкості руху транспортного засобу за мотивом виконати більший обсяг роботи й більшу отримати платню, має зовсім іншу суспільно громадську оцінку (а значить, заслуговує меншого покарання), ніж. перевищення швидкості руху водієм автотранспортного засобу з мотиву пустощів чи хуліганства при настанні внаслідок цього одних і тих же наслідків, наприклад, смерті потерпілого, чи заподіяння тому тілесних ушкоджень.[5]

У тих випадках, коли мотив злочину є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі кри­мінального закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але враховується судом при призначенні покарання. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що «оскільки корисливий мотив є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складів злочинів, передбачених стат­тями 185—189 КК, посилання у вироку на цю обставину як на обтяжуючу відповідальність не допускається. Не можна також враховувати як обтяжуючі ті обставини, які враховані в якості кваліфікуючих ознак при кваліфікації дій винної особи».[6]

Кримінально-правове значення мотиву злочину може бути різним.

При конструкції окремих складів злочинів мотив передбачається як обов’язкова ознака складу злочину. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо вказані корисливі мотиви та інші особисті інтереси як ознака суб’єктивної сторони складу зловживання владою чи службовим становищем. В окремих складах саме сус­пільно небезпечне діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути і не вказаним. Наприклад, усі види викра­дення чужого майна передбачають наявність корисли­вого мотиву.

Закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (п. п. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК).

Мотив як ознака суб’єктивної сторони складу злочину має для різних злочинів різне значення. В одних злочинах мотив називається в диспозиції норми, а в інших злочинах мотив не називається, але його легко зв’язати із сутності цих злочинів, наприклад, в статтях про відповідальність за викрадання чужого майна не вказані мотиви їх вчинення, але зрозуміло, що викрадання вчинюється лише з корисливих мотивів, без яких немає викрадання.

Якщо мотив злочину не вказаний у конкретній нормі закону або не випливає безпосередньо з її змісту, тоді він не має значення для кваліфікації злочину, але може враховуватися судом при призначенні покарання.

б) види мотивів злочину

Як вважає професор Матишевський П.С. мотив може бути благородним — вираже­ним у формі любові, совісності, жалю, співпереживання, доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо. Мотиви можуть бути і неблагородні: ненависть і помста, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жорстокість тощо. Мотиви злочину — це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.

Також певні мотиви, які викликають, в окремих осіб рішучість вчинити злочин виділяє і Кондратьєв Я.Ю.: корис­ливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.

А на думку Коржанського М.Й. найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:

2) помста, жадоба помсти;

4) кар’єризм чиновників;

Також він зазначає, що Кримінальним законом мотиви поділяються на:

1) ганебні корисливість, помста, хуліганство;

2) до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби.

Необхідно зазначити, Коржанський М.Й. на відміну від Бажанова М.Й. та Кондратьєва Я.Ю. не вважає мотивами злочину підступність, хитрість, ревнощі тощо. Підступність та хитрість не мотиви, а спосіб дії, вони не відповідають на питання: чому особа вчинює саме такий вчинок, саме ці дії; вони відповідають на питання: як особа діє, а не чому. Ревнощі теж не мотив, а почуття. Не всякий ревнивець вбиває того, кого ревнує. А якщо вбиває, то з мотиву помсти за незадоволення почуття.[7]

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: